За даними дослідження політичних подій, який ось уже другий рік проводить Фонд якісної політики, політичне життя в Україні відбувалося в рамках трьох основних процесів:
- консолідація влади в руках Віктора Януковича та обмеження політичної конкуренції в Україні;
- намагання підвищити ефективність державного управління та провадити реформи;
- підготовка до проведення виборів у країні.
1. Консолідація влади в руках президента та обмеження політичної конкуренції в Україні. Найпотужнішим процесом за даними нашого вимірювання було зосередження реальних владних повноважень у президента та його найближчого оточення. Віктору Януковичу вдалося посилити створену минулого року «вертикаль влади», яка 2011 року збагатилася
- органами місцевого самоуправління міста Києва;
- тими інститутами судової гілки влади, що намагалися утримати відносну незалежність, зокрема Верховним Судом України та Вищим Адміністративним Судом.
Консолідація влади супроводжувалася виключенням політичної опозиції з діалогу про найважливіші рішення щодо розвитку країни. Найвпливовіший лідер опозиції Юлія Тимошенко була ув’язнена після неоднозначного за підставами та процесом судом. В очікуванні вироку у в’язниці перебуває й інший лідер опозиції Юрій Луценко. Інші опозиційні групи або витіснені на маргінес політичного життя, або перебувають під впливом влади і діють здебільшого в її інтересах. Позбавлена наявності впливової опозиції, Верховна Рада, за деякими виключеннями, втратила реальний вплив на ухвалення рішень і стала додатком до виконавчої влади з узаконення її рішень.
Консолідація влади в руках керівництва Партії регіонів (ПР) і зменшення конкурентного тиску на неї опозиційних політичних груп привело до загострення внутрішньої боротьби в рядах партії влади. Внутрішня боротьба відбувалася за призначення на ключові посади в державі представників фінансово-політичних груп, які складають ядро керівної партії. Ще більше єдність партії і її керівництва постраждала під час внутрішніх дебатів, щодо кандидатів на мажоритарні округи від ПР. Внутрішньопартійні суперечності вилилися в інформаційні війни, які вели одні групи ПР з іншими, значно знижуючи загальну громадську підтримку влади і партії. Ще одна лінія розколу в керівництві влади намітилася восени 2011 року, пов’язана з поступовим посиленням одної групи, близької до президента, і відсуненням інших груп від центрів влади.
2. Спроба підвищити ефективність державного управління та втілити реформи в Україні. Отримавши у спадок одну з найнеефективніших держав світу, кризову економіку та боргові зобов’язання перед МВФ, Віктор Янукович мусив розпочати масштабні реформи в Україні. Однак і процес підготовки, і спосіб реалізації реформ відбувався із значними вадами. Разом із витисненням опозиції, команда Віктора Януковича втратила можливість перевірити свої плани через критику опонентів. Встановлення пріоритетів реформ стало заручником непрозорих політичних ігор та лобіювання інтересів окремих груп. Впровадження реформ відбувалося без врахування спроможності державного апарату, послабленого ново призначенцями за критерієм регіонального походження.
Можливість відновити діалог з суспільством про реформи з’явилася, коли Віктор Янукович у щорічному посланні до Верховної Ради розкритикував ефективність реформаторських кроків власної команди. Одночасно він повідомив про нові амбітні ініціативи, зокрема конституційну реформу, земельну реформу, продовження адміністративної реформи. Однак цю можливість діалогу не було реалізовано. Після послання, президент дистанціювався від публічного обговорення реформ. Всі реформаторські ініціативи було віддано на реалізацію уряду.
Реформи 2011 року виявилися малоефективними спробами навести лад у державному управлінні. Адміністративна реформа 2010 року та декларативність антикорупційних заходів остаточно розбалансували держапарат. Перегляд соціальної політики, скасування пільг для соціально-вразливих верств, збільшення пенсійного віку, податковий прес малого бізнесу та ряд дрібних непопулярних рішень у фіскальній та фінансовій сфері значно посилили непопулярність як особисто президента, так і його політичної сили. Обраний спосіб планування та реалізації реформ виявився вкрай невдалим як для чинного керівництва держави, так і для країни в цілому. Перша спроба реформ за довгі роки так і не стала історією успіху.
3. Підготовка до проведення виборів в країні. Відповідно до відновленої в 2010 році редакції Конституції, Україна мала б провести парламентські вибори у березні 2011 року. Попри сумнівну законність такого рішення, українське керівництво вирішило, що парламентські вибори відбудуться в жовтні 2012 року. Це, з одного боку, зробило на деякий час ситуацію у Верховній Раді керованою, але з іншого боку, посилило конкуренцію між групами в Партії регіонів за можливість призначити свого кандидата в мажоритарні округи та прохідну частину партійного списку.
Процес підготовки Закону про парламентські вибори став прикладом нездатності чинного керівництва ані підтримувати зважений діалог з політичними партнерами та експертним товариством, ані виконувати власні реформаторські плани. Громадська експертна рада з підготовки Закону так і не змогла відстояти інтерес виборців у якісному представництві в вищому законодавчому органі. Очікуваний Електоральний кодекс так і не було підготовлено.
Ухвалення Верховною Радою України Закону про парламентські вибори 2012 року відбулося несподівано великою кількістю голосів, адже 366 депутати підтримали Закон. Цей неочікуваний ані спостерігачами, ані публічною думкою консенсус щодо сумнівного за якістю законопроекту викликав загострення відносин всередині опозиції. Голосування частини опозиційних партій за новий Закон про вибори призвело до розпаду Комітету Спротиву Диктатурі (КСД) та викликало дискусії стосовно існування «керованої», підконтрольної владі, опозиції. Окрім неоднозначного політичного контексту ухвалення цього Закону, слід зазначити його низьку якість, пов’язану з відсутністю будь-якого наміру законодавців створити фундамент демократичної електоральної системи. Нові норми Закону є результатом домовленостей фінансово-політичних груп без урахування принципу представлення груп виборців (constituencies) в найвищому законодавчому органі країни.
З наближенням передвиборчої кампанії варто очікувати нові конфлікти стосовно розподілу мажоритарних округів і в межах Партії регіонів, і серед владних та опозиційних кіл, а також посилення громадської недовіри до політики та української держави загалом.
Топ-рейтинг за січень - травень 2011 року можна переглянути за посиланням.
Топ-рейтинг за 2010 рік можна переглянути за посиланням.