З приходом до влади Партії регіонів у 2010 році Україна пережила неоднозначний процес створення «вертикалі влади». Вона включила в себе центральні органи влади, органи місцевого самоврядування, більшість у парламенті та деякі центри прийняття рішень судової гілки влади. Однак довгий час Верховному Суду вдавалося існувати поза цією вертикаллю. На Вашу думку, чи вдасться судовій гілці утримати свою часткову автономію у найближчій перспективі? Чи є шанс посилити незалежність цієї гілки завдяки майбутній судовій реформі?
Віктор Андрусів, кандидат політичних наук, Демократичний Альянс:
В Україні вертикаль влади первинно формується на неформальному рівні, коли представники різних органів незалежно від розмежування повноважень починають працювати як одна команда. До формальних кроків вдаються тоді, коли невдалось поставити свою людину або інтегрувати чинного посадовця в одну команду. Оскільки чинний Голова Василь Онопенко не влився в команду регіоналів влада вдалась до обрізання повноважень Верховного Суду через судову реформу. На сьогоднішній день ВС не є впливовим субєктом в судовій сфері і в перспективі або буде реорганізований, або ліквідований. Таким чином, судова гілка і у формальній площині буде остаточно підконтрольна Банковій.
Володимир Богатир:
Сучасна адміністративна реформа нагадує «досліди», які проводять над країною. Адміністративний апарат майже зруйновано і нічого не запропоновано на заміну. Проблема в тому, що конституційними, виборчими і судовими реформами займаються здебільшого фізики, отже і досліди вдаються відповідні. Не можна не пригадати в цьому зв'язку і анекдот:
— В чому сила, брат?
— У грошах.
— Ось і мій брат каже, що в грошах! А сила - вона в ньютонах!
Піднята тематика зобов'язує відповісти, що сила в законі. Власне кожен має займатись своєю справою і мати до цього не лише формальне відношення, а і внутрішнє устремління, хист якщо хочете.
Якщо серйозно, то необхідно зазначити, що Верховний Суд України ніколи не був поза вертикалями влади, починаючи хоча б з призначення самих суддів Верховного Суду України, їх кількості після чергового реформування, їх матеріального та пенсійного забезпечення, про яке так часто згадують пенсійні реформатори та й власне найголовніше - повноважень Верховного Суду України.
Увага до реформування судової системи прикута як в Україні, так і за її межами. Варта уваги на позиція Венеціанської комісії і управління юстиції та людської гідності у межах Генерального директорату з прав людини і дотримання законності Ради Європи. Експерти зокрема зазначили, що Верховний суд втратив, завдяки розпочатій судовій реформі, велику частину своєї юрисдикції, і позицію найвищого судового органу у системі судів. Чи є «політичне» у Верховному Суді України? Безумовно. Видатний німецький правознавець Карл Шмітт стверджував, що будь-який вид діяльності може взяти на себе політичний вимір. Слід визнати, що вся судова система, останні роки значною мірою знаходиться під впливом політики.
Однією з основних претензій на адресу чинного Закону у висновку Венеціанської Комісії було різке скорочення компетенції Верховного суду. Цей аспект змінився в новому проекті, де Верховний суд має відновити деякі з його попередніх повноважень. Дійсно, згідно з проектом, Верховний суд матиме право розгляду справ у разі неоднакового застосування судами положення закону в аналогічних правових відносинах, не тільки як в даний час норм матеріального права, а також щодо норм процесуального права; нове повноваження також буде стосуватись перегляду справ у випадку застосування закону, що суперечить Конституції. Верховний суд також отримає право вирішувати спори щодо юрисдикції між різними типами юрисдикції.
Конституційного вирішення потребує питання кількості рівнів судів в Україні. Як адвокат, вважаю неприпустимим розгляд під час касаційного оскарження справ за відсутністю сторін.
Очевидно, реформа підганяється під кон'юнктуру складу Верховного Суду, а точніше кандидатів на посаду його Голови, зокрема це підтверджують останні ініціативи щодо повернення повноважень Верховному Суду України.
Подив викликають в юристів парламентські нововведення щодо обмеження рішень, що включаються до Єдиного державного реєстру судових рішень. А як же забезпечення відкритості судового розгляду? Питань більше ніж відповідей, питань фахових.
Питання в тому чи готові судді, а не лише той чи інший кандидат на посаду Голови, бути форвардом незалежної гілки влади. Нагадаю, що багато хто з числа цих суддів віддав перевагу спокійним та комфортним умовам праці у Вищому спеціалізованому суді. Ситуація навіває приклад літописної «Повісті временних літ»:
І сказали собі: «Пошукаємо собі князя, який би володів нами і судив по праву». І пішли за море до варягів...
Чи воліють судді, які мають обрати Голову посилення своєї незалежності, чи вони воліють комфортного життя? Це питання їх внутрішнього світогляду, а не «владної вертикалі» чи партійного інтересу, для управління змінами необхідно брати відповідальність і бути лідером. Чи є сили у Верховного Суду України для якісного оновлення та провадження якісного судочинства — покаже час.
Олексій Гарань, професор порівняльної політології кафедри політології НаУКМА:
У питанні формування вертикалі влади назване «неоднозначним» процесом. Я вважаю, що процеси насправді були однозначними. Дуже чітко вибудовувалася авторитарна модель. Розпочалося це з неконституційного формування уряду, яке потім був змушений санкціонувати Конституційний суд. Усі процеси, що відбувалися після, свідчили про формування авторитарної моделі, за якої при владі знаходиться одна людина, що отримує більші повноваження ніж мав навіть президент Кучма.
Стосовно судової реформи. Думаю, що те, що в нас називається судовою реформою, яка начебто була проведена в 2010 році, є лише спробою підпорядкування судів політичній владі, тобто владі Банкової, владі Президента. Коректніше говорити не судова реформа, а так звана «судова реформа». Тобто суди втратили незалежність остаточно. Очевидно вони і раніше не виконували свої функції, але раніше суди не були так чітко під контролем однієї політичної сили. У нинішній ситуації у мене, на жаль, немає оптимізму. Судова гілка влади втратила свою незалежність, Конституційний Суд припинив де-факто своє існування як незалежний орган. Більше того у нас відбувся конституційний заколот. Мається на увазі повернення до старої Конституції, коли Конституційний Суд вийшов за межі своїх повноважень, фактично узурпувавши владу, яка йому не належала.
Стосовно Верховного Суду ситуація доволі неоднозначна. Тому що нині його очолює Онопенко, якому вдавалося зберігати незалежність рішень від Банкової. Тому вона вирішила позбавити Верховний Суд тих повноважень, які в нього були, звузити функції, зменшити чисельно. Інакше кажучи, розтягнути його повноваження по інших судах, які вони контролювали. Зрозуміло, що це викликало нерозуміння і критику з боку Європи. І тоді Банкова пішла на дещо інший хід. Оскільки зараз вони планують поміняти пана Онопенка на свою людину, то в разі успішності цих планів, вони можуть повернути Верховному Суду ті функції, які в нього були. Тоді можна сказати: «Дивіться, ми прислухалися до критики Європи і повернули ті функції, які мали б належати Верховному суду».
Тому, на жаль, мій коментар негативний, особливого оптимізму з приводу судової влади я не маю.
Опитування проведене Фондом якісної політики